Чому нашим Попелюшкам непотрібні принци та що спільного між майстром Йодою та Україною?
Напередодні дитячого фестивалю «День українського супергероя», який відбудеться в Києві 21-22 травня, ми розповімо про деякі особливості українських казок.
  Наш провідник у світ казкових героїв – доцент кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олеся Наумовська.
           Пані Олеся – фахівець із фольклору народів світу, вона має близько 60 наукових і навчально-методичних праць із фольклористики.
           Самі собі принцеси
        У казках усього світу є конфлікт між мачухою і сиріткою, проте українські казки, що базуються на цьому сюжеті, докорінно відрізняються від інших.
        Згадайте: у західноєвропейських казках конфлікт завжди розгортається між красунею-мачухою і красунею-сиріткою, про це розповідають і «Попелюшка», і «Білосніжка». Врода – головна риса героїнь, герой – багатий чоловік – мав вподобати гарне личко та струнку талію.
         На Заході бути «на світі всіх милішою та гарнішою» – це питання виживання, адже жінки не мали права наслідування чи права власності, а отже, без прекрасного принца героїня, що прагнула жити довго та щасливо, ніяк не могла обійтись.
          В Україні інакше: за звичаєвим правом у нас була материзна – тобто спадщина передавалася за материнською лінією і йшла тільки за жіночою лінією: ніхто з чоловіків не міг на неї претендувати.
          Ця традиція брала початок із прадавніх часів і тривала до козацької доби.
          Що ж цінували в український жінці значно більше за вроду?
          Відповідь знову дадуть казки – головною чеснотою дівчини вважалася працьовитість.
        Вміння обробляти землю та вести побут, створювати домашній затишок – от що було запорукою вдалого шлюбу в тому числі й для казкових героїнь. Саме завдяки цьому українська Попелюшка – Дідова дочка – завжди вигравала у злої мачухи та її ледачої дочки.
        Ілля Муромець – наш
         Найдавнішим жанром героїчного епосу українського народу були билини.
         На користь їхнього українського походження говорить, по-перше, час виникнення – в період становлення Київської Русі.
         По-друге, місця, де в билинах відбуваються події, – це Київ, Чернігів, тощо.
&nbs p;       Так, в билині богатир Ілля Муромець доїжджає з дому до Києва всього лиш «від заутрені до обідні». І не дивно, адже його дім зовсім поруч – це містечко Муромськ, що на Чернігівщині (за іншими переказами – однойменний острівець неподалік від Києва).
       А інший богатир, Кирило Кожум’яка, від початку мешкав у Києві.
         Як же сталося, що цих супергероїв ми переважно знаємо в контексті російських казок? Річ у тім, що в українців, попри розвинену усну народну творчість, не було традиції записувати тексти казок та легенд.        Історії передавались з уст в уста – таким чином дійшли вони згодом і до північних сусідів, які охоче їх привласнили і перекроїли на власний лад.
          І Кощій Безсмертний – також
          В українській казці про Івана Вітра головним антигероєм є страшний змій Козьолок, подолати якого у двобої нікому не вда валося.
           Зазнавши поразки, Іван Вітер вирішує діяти хитрістю: за допомогою жінки змія вивідує, де ж зберігається сила Козьолка. І виявляється, що вона – у чистому полі, де під великим каменем сховано скриню.
           У скрині – заєць, у зайці – качка, у качці – яйце, розбивши яке, Іван і долає змія. Знайомий сценарій? Звісно.
          Проте, на користь його українського походження говорить той факт, що, за думкою дослідників, сюжет казки про Івана Вітра, яка у своєму сучасному вигляді має багато тематичних нашарувань різних епох, вперше виникла ще за часів архаїки, а отже, Козьолок значно старший за російського Кощія Безсмертного.
7 героїв, які є лише в українських казках
         Сюжети казок в усьому світі часто мають спільні мотиви та схожих героїв. Проте, є пер сонажі, котрі зустрічаються тільки в українських казках.
          Це Дівка-семилітка – дитина, яка, маючи всього лише 7 років, рятує батька від розорення, одну за одною розгадуючи за нього надзвичайно складні загадки пана.
         Пан Коцький – старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши всіх лісових звірів, та ще й узявши лисичку за дружину.
Є в нас і ексклюзивні персонажі-страхіття: Залізноноса Баба, матір чорта, страшна відьма із залізним носом – настільки великим, що аж до підлоги дістає, а також Кобиляча Голова – вона має здатність літати і може нагородити за працьовитість величезним скарбом або ж – з’їсти за лінощі.
       Також автентичні українські герої – Івасик-Телесик, хлопчик, що втік від змія на крилах лебедя, та Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму – одним уда ром величезної булави.
Казки-мандрівникиА ще цікавий персонаж – Видимо-Невидимо: невидимий чарівний помічник, який допомагає бідному чоловіку провчити жорстокого пана.
       Деякі українські казки переїхали до інших країн.
         Так, наприклад, Котигорошко «перебрався» до сусідньої Білорусі, а казка «Про Вужа-Царевича та вірну жону» відома в Литві як «Егле – королева вужів».
           Українська казка «Про Івана Багатого» – це те саме, що й французька казка «Кіт у чоботях».
         Але є приклади набагато ширшого «покриття»: так, українська «Кривенька качечка» відома в Японії під назвою «Журавка», «Про багатого і бідного брата» – у В’єтнамі як «Карамблола», а казка «Чому море солоне» з такою самою назвою і сюжетом існує на Філіппінах.
Вітчизняний «майстер Йода»
          Українські казки дивовижним чином переплітаються не лише з казками інших народів світу, але й з поп-культурою.
       Ось, наприклад Ох – персонаж з однойменної казки: маленький, зелений, дуже розумний, наділений чарівною силою.
         До того ж – учитель, що бере собі в науку хлопця, з котрого за допомогою дуже жорстких (або ж навіть жорстоких) методів робить такого самого могутнього чарівника, як і він сам.
Невідомо, чи, вигадуючи свого майстра Йоду, Джордж Лукас знав про українського Оха, але вийшло дуже схоже.
         «Поганці» не на 100%
      Що окремо вирізняє українські казки, так це відсутність стовідсотково негативних персонажів. Дослідники пояснюють цей факт прадавнім походженням більшості сюжетів казок, які виникли ще задовго до приходу християнства з його однозначним поділом на чорне й біле.
Так, наприклад, найпопулярніший злотворець Змій у казках виявляє лицарське благородство: влашт овує частування герою, що прийшов його побороти, завжди питає «будемо битися чи миритися?», передає супротивнику право першого удару тощо.
У давніх українських казках зло могло бути з одного боку грізним, а з другого – помічним. Наприклад, русалки – вони можуть залоскотати, якщо не відповісти на їхні загадки: тобто карають за відсутність розуму.
Водяник може затягнути на дно того, хто купається під колесом млина, чого робити не можна.
Польовик насилає вічний сон на тих, хто працює в полі ополудні, коли сонце найбільше пече. Тобто казкові умовно злі герої слугують для регламентації поведінки.
      Яскраво виражені негативні ознаки з’являються в подібних персонажів лише з плином часу. Наприклад, в українців побутував культ вовка: ще за архаїчних часів люди поклонялися йому як тотемному божеству.
Вшановуючи його, чоловіки племені вдягали на себе шкіри (длаки) і намагалися уподібнитися вовчій зграї, вили на місяць.
    ;      Із приходом християнства язичницькі боги та тотемні тварини були демонізовані, і таким чином вовкодлаки (люди у вовчих шкурах, що поклонялися божеству та не коїли чогось лихого) перетворилися на вовкулаків – однозначно негативних персонажів-убивць.
        Українські «аватари»
      Як відомо, слово «аватар» (або «аватара») означає втілення божества в різних подобах. В індуїзмі цей термін найчастіше асоціюється з Вішну та його десятьма основними аватарами, найпопулярніші з яких Крішна та Рама.
     Аватари відображають різні риси та прояви одного божества, і в українських казках теж є дуже схожі істоти. Їх важко злічити: це такі персонажі, як Вернидуб, Вернигора, Той, що їсть і ніколи не наїсться, Пийвода, Холод, тощо.
       Усіх їх об’єднує спільна риса: вони, фактично, здатні виконувати лише одну специфічну функцію, яка потрібна головному герою, аби подолати якісь перешкоди.
       Функції ці можуть бути які завгодно: від здатності поглинути будь-яку кількість рідини (як у Пийводи) до вміння грати на музичних інструментах так, що ніхто не може припинити танцювати (Музика).
      Але ці персонажі реалізують свої надздібності не заради себе, а заради головного супергероя: тобто фактично вони є його «руками й ногами» – аватарами.
           Нестрашні страшні казки
         У прадавні часи казки слугували іншим задачам, ніж зараз: вони не стільки розважали, скільки пояснювали світ в усіх його проявах – включаючи найтемніші та найсуворіші.
Саме тому в казках за буденними речами приховано багато символів, що мають сакральне значення.
         Які герої найчастіше зустрічаються в українських казках. Для збіль шення натисніть на зображення
Так, наприклад, звичайний ліс, в який іде головний герой безлічі казок, – це насправді символ потойбічного світу: адже саме у потойбіччі міфічні герої мають пройти свої ініціальні випробування.
         Рушник, котрий повсякчас з’являється в різних казках, – це символ дороги, а ще смерті: адже саме на рушниках опускали труну в могилу.
           Навіть у звичайній хаті є потойбічні «портали» – це вікна та комин: саме через них – і тільки через них, – може потрапити в помешкання нечиста сила, адже двері для неї зачинені.
Змій і Мачуха: що спільного?
Світ казки – це світ нескінченних перетворень і трансформацій, які відображають зміни у суспільстві та людському мисленні.
Особливо це помітно в українських казках на прикладі трансформацій головного злотворця.
Найпершим з них, що з’явився ще в архаїчні часи, був Змій – у своїй хтонічні й подобі.
Але з плином часу він набув антропоморфних рис і, хоч так само називався Змієм, виглядав вж е як людина – це відбивало процес поступового відходу суспільства від магічного мислення.
     Героїко-чарівні казки стали менш популярними за суспільно-побутові: змій став трансфортуватися у Мачуху. Ілюстрації Катерини Штанко до казки «Івасик-телесик»
Із приходом християнства Змія з позицій «поганця №1» поступово витіснив Чорт. А вже ближче до наших часів, коли магічне мислення почало поступатися раціональному і героїко-чарівні казки стали менш популярними за суспільно-побутові, найчастіше згадуваним злотворцем стала зла Мачуха – персонаж, в якому вже не було нічого чарівного, але який, фактично, виконував ту саму функцію, що й давній Змій.