Основне завдання школи – навчати і виховувати дітей, забезпечити їх протягом навчального періоду якісними знаннями, які вони могли б успішно реалізувати в майбутньому. На сьогоднішній день перед усіма школами стоїть питання: як навчати й учитися на уроці так, щоб успішно вчити всіх дітей не за рахунок домашніх завдань, не за рахунок можливостей сім’ї, без поділу за здібностями, без репетиторів та індивідуальних занять. Вирішується проблема зацікавленості школярів до навчання, над якою працюють провідні педагоги та психологи сучасності.

Відомо, що найкращий учитель той, хто пробуджує в учнів бажання вчитися. Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну чи практичну. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення школярів до навчання.

Метою роботи є визначення методичних аспектів підвищення мотивації навчання та навчальних досягнень учнів, шляхів вирішення даної проблеми.

Одним із шляхів формування позитивного ставлення дітей до навчання є створення системи мотивів діяльності особистості, яка піддається педагогічному управлінню і забезпечує визначення поведінки учнів і їх ставлення до вивчення того чи іншого навчального предмета.

Під мотивацією розуміють сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості. Основними мотивами навчання у школярів є: особистісний розвиток, інтерес, результат діяльності, бажання у майбутньому стати кваліфікованим спеціалістом, потреба у пізнанні нового. [1]

Кожний з цих мотивів може вносити різний внесок в загальну мотивацію, причому як позитивний, так і негативний. Вивчення особливостей мотиваційної спрямованості дає можливість виявити порушення в системі взаємин учня і учителя і на цій основі урізноманітнювати засоби і методи навчання, ставити конкретні та реальні завдання і цілі (оскільки у дитини може акцентуватися боязнь невдачі), здійснювати корекцію психологічного захисту, застосовувати при необхідності позитивну оцінку досягнень, і тим самим створювати найбільш оптимальні умови підтримки навчального процесу. [4]

Перспективу навчання учні вбачають у можливості саморозвитку, самореалізації, розширення світогляду, досягненні успіху, самостійності та незалежності. Важливість і користь занять поєднується із цікавістю, захопленістю, інтересом, а іноді з таємничістю та романтичністю.

Розглядаючи мотивацію навчання школярів у динамічному ракурсі, виявлено певні особливості зазначеного процесу.

У початковій школі навчальна діяльність всіх учнів підтри­мується переважно за рахунок самозадоволення, зростання самооцінки, самоповаги, усвідомлення необхідності навчання. Стимулом для цього є похвала, хороша оцінка. У старших класах цього вже іноді недостатньо. Кращим засобом є повага, визнання особистості. [1]

Одним з дієвих прийомів стимулювання інтересу до навчання є створення ситуації успіху у школярів, які зазнають труднощів у навчанні, що досягається через: доступне на даному етапі завдання, що підтримує впевненість у собі; повага та визнання учня як особистості; забезпечення сприятливої морально-психологічної атмосфери в ході виконання завдань; евристичний та креативний підхід до організації навчання; диференціація допомоги у виконанні завдань.

Оскільки мотивація школярів до навчання є однією з основних складових навчально-виховного процесу, то спрямованість дій будь-якого вчителя визначається його прагненням і життєвою необхідністю підвищити рівень мотивації навчання учнів – від негативного і нейтрального до позитивного, відповідального, дієвого. І в цьому процесі визначені загальні прийоми діяльності: роз'яснення значущості навчання, розкриття перспектив подальшого життя, уміле застосування заохочення і покарання, впровадження в процес навчання дискусій, використання інтерактивних технологій. [2], [3]

При цьому важливе місце займають ігрові технології. Саме вони об'єднують в собі як емоційні (ситуація успіху, цікавість викладення матеріалу, моменти змагань), так і проблемно-пошукові (ситуація вибору, самоаналіз, нестандартність пропонованих в грі завдань, поступове підвищення їх важкості) стимули.

Підбираючи відповідні навчальній і виховній меті ігрові форми, спостерігаючи і коректуючи поведінку учня в ході гри, учитель отримує дієвий спосіб діагностики і формування мотивації навчання. Важливими при такому підході є спрямованість на самоорганізацію та проблемність навчання. [1], [2]

Запобігання низькій успішності – практичне завдання, яке обов’язково постає перед кожним учителем, у кожній школі. Значною мірою успіх у розв’язанні цієї проблеми залежить від глибокого вивчення характерів та життєвих обставин дітей, що погано вчаться. У зв’язку з цим виникає потреба в оптимізації навчання. Слід зазначити, що в учнів накопичуються не лише знання, уміння та досвід творчої діяльності, але так само недоліки та прогалини у знаннях та навичках. Саме це й призводить до того, що учень починає відставати у навчанні. [3]

Таким чином, кожному педагогу слід вчасно виявляти ознаки відставання у навчанні школяра. Тому визначені методи роботи вчителя, спрямовані на виявлення відставання у навчанні, а саме: спостереження; зворотній зв’язок у процесі навчання; спілкування з учнями під час управління їхньою навчальною діяльністю та поза уроками; залучення до ненавчальної діяльності: фізичної праці, технічної творчості, танців, пошуково-дослідницької роботи; раціональна робота вчителя на уроці і підготовка до нього. Такий підхід вимагає від учителя високих моральних якостей, фахових знань і педагогічної компетенції та визначає риси особистості вчителя: досконало володіти знаннями того предмета, якого навчає; любити дітей; знати і враховувати вікові особливості дітей у своїй роботі; вчити так, щоб пробуджувати цікавість до навчання, прагнення до знань; скрізь і у всьому бути власним прикладом. [4]

Тому можна запропонувати певні шляхи формування мотивації школярів до навчання та підвищення їх навчальних досягнень:

1. Щоденна увага до кожного учня, визнання його особистості.

2. Своєчасна ліквідація прогалин у знаннях і організація оперативної допомоги кожному учневі, що відстає у навчанні.

3. Формування мотивації навчання як необхідного стимулу бажання учня до навчання.

4. Перехід до інноваційних методів навчання, що дають можливість розкрити потенційні можливості кожного учня, повірити у власні сили.

5. Організація навчального процесу з визначенням трьох головних видів складності під час пояснення матеріалу, його закріплення і оцінювання.

6. У підготовці будь-якої теми навчальний матеріал поділяти на кілька блоків.

7. Вивчення умов, в яких виховується кожна дитина, враховування їх у навчальній діяльності.

8. Співпраця з батьками, спільне формування педагогічної культури сім’ї.

Отже, справжній учитель кожним своїм словом і дією має переконувати учнів у своїй щирості, доброзичливості і справедливості. Тільки за цієї умови можна виховувати позитивні мотиви до навчання, як до відповідальної, цікавої і радісної праці.

Література:

1. Гулеватий В. Л. Шляхи підвищення мотивації навчання. Вінниця, 2006.

2. Суховерхова Л. Інноваційні форми методичної роботи. Газета „Завуч”, 2008, № 17-18.

3. Учні з проблемами у навчанні: діагностика і допомога. Газета „Завуч”, 2005, № 1.

4. Яновицька О. В. Як навчати й вчитися на уроці. Санкт-Петербург, 2006. 

Джерело: http://www.rusnauka.com/