Проблема формування мотивації навчання завжди була актуальною в психолого-педагогічній діяльності. Як відомо, зміст навчання, його значимість для учнів лежать у основі мотиваційної сфери. Від змісту навчання залежить спрямованість учня, тобто мотиви навчання.

Мотив навчання -- це спрямованість учня у різні боки навчальної діяльності. Наприклад, якщо активність учня спрямована на роботу із самим досліджуваним об'єктом (лінгвістичним, математичним і т. д.), то найчастіше в цих випадках можна говорити про різні види пізнавальних мотивів. Якщо активність учня спрямована під час навчання на відносини з іншими людьми, то йдеться, як правило, про різні соціальні мотиви. Таким чином, розрізняють дві великі групи мотивів:

1). пізнавальні мотиви, пов'язані зі змістом навчальної діяльності та процесом її виконання;

2) .соціальні мотиви, пов'язані з різними соціальними взаємодіями учня з іншими людьми.

Перша група мотивів включає кілька підгруп:

1). широкі пізнавальні мотиви, які полягають в орієнтації учнів на оволодіння новими знаннями. Вони відрізняються за рівнями. Ці рівні визначаються глибиною інтересу до знань. Це може бути, інтерес до нових цікавих фактів, явищ, інтерес до істотних властивостей явищ, до перших дедуктивних висновків, або інтерес до закономірностей у навчальному матеріалі, до теоретичних принципів;

2). навчально-пізнавальні мотиви, які полягають в орієнтації учнів на засвоєння способів здобування знань: інтереси до прийомів самостійного набуття знань, до способів саморегуляції навчальної роботи, і раціональної організації своєї праці;

3). мотиви самоосвіти, які полягають у спрямованості учнів на самостійне вдосконалювання способів здобування знань.

Друга група мотивів -- соціальні мотиви -- також поділяється на підгрупи:

1). широкі соціальні мотиви, що полягають у прагненні одержувати знання, у розумінні необхідності вчитися. Тут великим є значення мотивів усвідомлення соціальної необхідності. До цих мотивів також можна віднести бажання учнів добре підготуватися до обраної професії;

2). вузькі соціальні мотиви, що полягають у прагненні зайняти певну позицію, місце у відносинах з оточуючими, одержати їхнє схвалення, заслужити у них авторитет. Ці мотиви пов'язані з потребою учня в спілкуванні, у прагненні одержати задоволення від процесу спілкування, від налагодження відносин з іншими людьми. Також цей мотив може полягати в спробах різного роду самоствердження -- у бажанні зайняти місце лідера, впливати на інших учнів;

3). мотиви соціального співробітництва, які полягають у тому, що учень не тільки хоче спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми, але й прагнути усвідомлювати, аналізувати способи, форми свого співробітництва і взаємин із вчителем і одногрупниками. Цей мотив є важливою основою самовиховання, самовдосконалення особистості.

Компонентами мотиваційної сфери учня є його мотиви, цілі, емоції, а також його стан на вміння вчитися (який досить сильно впливає на мотивацію). Аналізуючи вікові особливості вміння вчитися, навчальної діяльності та мотивації.

У юнацькому віці виникає потреба вдосконалювання своєї навчальної діяльності, яка проявляється у прагненні до самоосвіти, виході за межі навчальної програми.

Навчальні дії можуть переростати у методи наукового пізнання. Орієнтовні та виконавчі навчальні дії можуть виконуватися не тільки на репродуктивному, але й на продуктивному рівні. Особливої ролі набуває оволодіння контрольно-оціночними діями до початку роботи у формі прогнозуючої самооцінки, планування самоконтролю своєї навчальної роботи. На основі цього відбувається формування прийомів самоосвіти.

У цьому віці широкі пізнавальні мотиви зміцнюються, за рахунок того, що інтерес до знань зачіпає закономірності навчального предмета і основи наук. Навчально-пізнавальний мотив (інтерес до способів здобування знання) удосконалюється як інтерес до методів теоретичного і творчого мислення. Мотиви самоосвітньої діяльності в учнів пов'язуються з більш далекими цілями, життєвими перспективами обраної професії.

Проявляється чітко виражений інтерес до раціональної організації розумової праці, а також прагнення до аналізу та визначення індивідуального стилю своєї навчальної діяльності, визначення сильних і слабких сторін своєї навчальної роботи.

У цьому віці зміцнюються широкі соціальні мотиви. Соціальні позиційні мотиви стають більш диференційованими за рахунок розширення ділових контактів з однолітками та вчителем.

Відбувається народження нових мотивів професійного і життєвого самовизначення. Зростає вміння оцінити реалістичність цілей.

Як видно, існує зв'язок різних типів відношення учня до навчання з характером його мотивації і станом навчальної діяльності.

Виділяють п'ять типів відношення до навчання:

-- негативне;

--байдуже (або нейтральне);

--позитивне (аморфне);

-- позитивне (пізнавальне, усвідомлене);

-- позитивне (відповідальне, особистісне),

Коротко проаналізуємо особливості відношення учнів до навчання. Для негативного відношення учнів до навчання характерно наступне: бідність і вузькість мотивів; пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату; несформовані вміння ставити цілі, переборювати труднощі; навчальна діяльність не сформована; відсутнє вміння виконувати дію за розгорнутою інструкцією дорослого; відсутня орієнтація на пошук різних способів дії.

При позитивному (аморфному) відношенні учнів до навчання в мотивації спостерігаються нестійкі переживання новизни, допитливості, ненавмисного інтересу; виконання перших переваг одних навчальних предметів над іншими; широкі соціальні мотиви боргу; розуміння і первинне осмислення цілей, поставлених вчителем.

При позитивному (пізнавальному) відношенні учнів до навчання мотивація характеризується постановкою нових цілей; народженням нових мотивів; осмисленням співвідношення своїх мотивів і цілей. Навчальна діяльність включає не тільки відтворення за зразками вчителя завдань, способів дій, але й виникнення самостійно поставлених цілей, а також виконання дій за власною ініціативою. Відбувається оволодіння вміннями планувати і оцінювати свою навчальну діяльність до її здійснення, перевіряти та контролювати себе на кожному етапі уроку.

При позитивному (особистісному, відповідальному) відношенні учня до навчальної мотивації характеризується стійкістю та неповторністю мотиваційної сфери; уміння ставити перспективні, нестандартні цілі та реалізовувати їх; уміння переборювати перешкоди при досягненні мети. У навчальній діяльності спостерігається пошук нестандартних способів вирішення навчального завдання, гнучкість і мобільність способів дій, освоєння навчальних дій і вмінь до рівня навичок і звичок культури праці, вихід із навчальної діяльності до самоосвітньої, перехід до творчої діяльності.

Нижче представлена зведена карта стану мотивації навчання учнів і ходи її формування (додаток 1).

Вчителеві при проведенні роботи з формування мотивів навчання та навчальної діяльності необхідно:

по - перше, прагнути мобілізувати потенційні можливості даного віку, а саме приступити до роботи з групою, визначити, чи сформовані в учнів у групі ті рівні навчальної діяльності й мотивації, які становлять резерви юнацького віку;

по - друге, у ході роботи важливо врахувати особливості юнацького віку.

Навчальна мотивація учнів: психолого-дидактичний аспект

Формування мотивів навчання - це створення у школі умов для появи внутрішніх спонукань до навчання, усвідомлення їх учнем і подальший саморозвиток ним своєї мотиваційної сфери. Стимулювати її розвиток можна й необхідно системою психологічно продуманих прийомів

Загальний зміст розвитку навчальної мотивації школярів полягає в тому, щоби переводити учнів із рівнів негативного й байдужного ставлення до навчання до зрілих форм позитивного ставлення до навчання - дієвого, усвідомленого, відповідального.

Об'єктом формування варто вважати всі компоненти мотиваційної сфери і всі сторони вміння вчитись. А саме:

- мотиви соціальні та пізнавальні, їх змістовні й динамічні характеристики;

- цілі та їх якості (нові, гнучкі, перспективні, стійкі, нестереотипні);

- емоції (позитивні, стійки, вибіркові, регулюючої діяльності);

- уміння вчитись і його характеристики (знання, стан навчальної діяльності, навченість).

Відповідно до цього програма діяльності вчителя в цьому напрямі повинна складатися з кількох блоків: I - власне мотиваційного; II - цільового; III - емоційного; IV - пізнавального. Усередині кожного блоку вчителем організується робота з актуалізації та корекції колишніх мотивів, стимуляції нових мотивів і появи в них нових якісних характеристик.

Власне мотиваційний блок.

Робота в ньому спрямована на усвідомлення школярем того, заради чого вчитись і що його спонукає до навчання. Опишемо основний зміст мотивів, які формуються: (що формувати? що розвивати?).

ВИДИ МОТИВІВ

- Пізнавальні. Їх характеризує спрямованість на зміст навчального предмета

- Соціальні. Для них властива спрямованість на іншу людину, на соціальну значущість навчальних дій

РІВНІ МОТИВІВ

- Широкі пізнавальні, навчально-пізнавальні мотиви самоосвіти

- Широкі соціальні та вузькосоціальні (позитивні) мотиви соціального співробітництва

ЯКОСТІ МОТИВІВ

- Змістовні. Усвідомленість, самостійність, дієвість, ступінь поширення

- Динамічні. Стійкість, сила, виразність, переключення, емоційне забарвлення

Описаний компонент мотиваційної сфери можна назвати диспозиційним, оскільки в характеристиці мотивів розкриваються установочно-орієнтовні форми мотивації, що свідчать про певні ціннісні орієнтації особистості, її установки.

Цільовий блок

У даному блоці здійснюється навчання цілепокладання в навчанні, спрямованість на усвідомлення цілей навчання та їх реалізацію. Відомо, що реалізація мотивів залежить від процесу цілепокладання, тобто вміння школярів ставити цілі та досягати їх у навчанні. Цілі - це очікувані кінцеві та проміжні результати тих дій учня, що ведуть до реалізації їх мотивів. Мова йде про поведінковий компонент мотиваційної сфери, тому що його функціональні характеристики мають діяльнісний характер. При розвитку поведінкового компонента учень стає здатним уявляти собі генеральну (перспективну) мету вивчення кожної конкретної дисципліни, трансформувати її в цілі окремих занять, задачі, плани, в актуальні установки при виконанні конкретних операцій. Основний зміст цілепокладання: (що формувати?) визначається в такий спосіб:

ВИДИ ЦІЛЕЙ

Кінцеві, Проміжні

РІВНІ ЦІЛЕЙ

Широкі пізнавальні, Навчально-пізнавальні, Цілі самоосвіти, Соціальні

ПРОЯВ ЦІЛЕЙ

Нові, Доведення роботи до кінця або відкладання, Нестереотипні, Завершеність або незавершеність дії, Гнучкі, Подолання перешкод або переривання роботи при їх виникненні, Перспективні, Відсутність відволікань або постійне відволікання, Стійкі та їм протилежні

Емоційний блок

Робота педагога спрямовується в даному випадку на розвиток емоційного компонента мотивації, головною характеристикою якого є емоційні переживання школяра в навчальній діяльності. Навчання охоплює емоційну сферу учня, тому, впливаючи на неї, учитель стимулює мотивацію або, навпаки, приглушує її.

ВИДИ ЕМОЦІЙ У НАВЧАННІ

Позитивні, Радість, упевненість, задоволення, цікавість, гордість, здивування, конструктивний сумнів, Негативні, Страх, образа, досада, нудьга, приниження, занепокоєння

ПРОЯВ ЕМОЦІЙ У НАВЧАННІ

Інтенсивність,Загальна поведінка, Усвідомленість, Особливості мови, Вибірковість, Міміка, Насиченість, Пантоміміка,Стійкість,Моторика

Як формувати емоційний компонент? Учителю варто заохочувати емоційні прояви учнів у природних умовах навчально-виховного процесу, допомагати учням їх усвідомлювати. Для цього можуть бути використані такі прийоми:

завдання «незавершені розповіді на шкільні теми» (несподіваний виклик до дошки, вибір важкого чи легкого варіанта контрольної роботи, цікава проблема на уроці, оцінка учнем своєї відповіді біля дошки, ослаблений учительський контроль роботи учня біля дошки);

підбір неважких, але захоплюючих завдань, що створять у класі особливий радісний настрій, грайливий стан, дозволять позбавитись напруги;

просити учня описати, проговорити свій емоційний стан у найбільш напружені, проблемні моменти уроку;

демонстрація вчителем розмаїтості пережитих на уроці емоцій, промовляння їх уголос для учнів (демонстрація власної емоційної відкритості);

розвиток у собі емоційної виразності (як вербальними, так і невербальними засобами).

Формування мотивації необхідно починати саме з емоційного компонента як найбільш чутливого до стимулюючих впливів. Призначення системи емоційного впливу в тому, щоб викликати в учня цікавість - причину пізнавального інтересу, що, у свою чергу, здатний підтримати повсякденну навчальну роботу, спрямовувати сприйняття, пізнання, дії. Назвемо кілька найбільш ефективних способів емоційної стимуляції учнів:

1). Показати ціннісну значущість досліджуваної дисципліни (використання у викладанні загальних і великих планів, широких абстрактних узагальнень і конкретних подробиць, застосування навчального матеріалу в повсякденному житті, знайомство з особливостями предмета для розвитку особистості).

2). Забезпечити реалізацію учнями тенденції до діяльності: навчити перетворювати цілі «майбутнього» у ряд проблем, задач, завдань, що мають безпосередній стосунок до сьогодення.

3). Заохочувати самостійність учнів, подаючи лише необхідну допомогу (посильність завдань, своєчасне ускладнення завдань, підбір творчих завдань).

4). Звертати увагу й постійно відзначати високу активність кожного учня, удалу відповідь, правильний спосіб виконання завдання, оригінальне рішення задачі, використання додаткового матеріалу з досліджуваної теми й ін.

5). Кожне виконане завдання використовувати як нову сходинку для постановки нових задач, для розкриття нових навчальних перспектив, розвитку нових потягів та інтересів.

6). Повно використовувати на заняттях навчальний час, постійно чергуючи види діяльності викладача й учнів, використовуючи різноманітні прийоми, методи, форми роботи.

7). Оцінку виконаної роботи педагогу варто давати так, щоб вона додавала учням упевненості у своїх силах, свідчила нехай навіть про невеликі досягнення в навчальній діяльності й задоволенні пізнавальних потреб, налаштовувала на нову пізнавальну активність.

8). Учителю варто будувати з учнями доброзичливі, відкриті, емоційно-насичені відносини у процесі навчання, спрямовані на формування й заохочення відчування себе й іншої особистості, потреби в самоствердженні, самоактуалізації.

9). Педагогу необхідно виявляти емоційне багатство та розмаїтість своєї особистості: вираження свого ставлення (але не оцінки) до творів мистецтва, до вчинків людей, до власної професійної діяльності, готовність бути емоційно відкритим самому і приймати емоційність своїх учнів.

Пізнавальний блок

Передбачається звернути увагу на стан (рівень) уміння учня вчитись, на розвиток навичок у навчальній роботі. Виділення цього блоку у програмі розвитку мотивації представляється необхідним, тому що психологічні дослідження підтверджують взаємозв'язок між ставленням школярів до вміння та сформованістю навчальної діяльності. Отже, проникнення вчителя в сутність ставлення школярів до навчання і вплив на нього неможливі без урахування вміння школярів учитись, без збільшення ступеня розвитку їхньої навчальної діяльності.

Відповідно до основних положень педагогічної психології навчання стає навчальною діяльністю тільки в тому випадку, якщо школяр у ході здобування знань опановує нові способи навчальних дій, що випливають із самостійно поставлених навчальних задач, засвоює прийоми самоконтролю й самооцінки своєї навчальної діяльності. Таким чином, навчальною діяльністю стає лише таке навчання, при якому школяр активний і опановує не тільки знання, а і способи їх отримання. Задача вчителя - формувати навчальну діяльність, кожний з її компонентів. Опишемо основний зміст навчальної діяльності (що формувати?).

Реалізувати пізнавальний блок програми можна за умов, якщо вчитель організує навчальний процес у відповідності зі структурою навчальної діяльності, а значить, забезпечує наявність трьох етапів навчального процесу: мотиваційно-потребнісного, операціонально-виконавського й рефлексивного-оцінного. При цьому кожний учитель для формування мотивації навчання школярів використовує різні методичні прийоми. Своєрідна цільова спрямованість дозволяє умовно об'єднати їх у групи:

Прийоми діяльності вчителя, що сприяють формуванню мотивації в цілому.

Вони спрямовані на створення сприятливої психологічної атмосфери, що підтримує пізнавальну активність учнів, а саме:

включення учнів у колективні форми діяльності;

залучення учнів до оцінної діяльності й формування адекватної самооцінки;

співробітництво учня й учителя, спільна навчальна діяльність;

заохочення пізнавальної активності учнів, створення творчої атмосфери;

цікавість викладання навчального матеріалу (незвичайна форма подачі матеріалу, емоційність мови вчителя, пізнавальні ігри, цікаві приклади та досвід);

уміле застосування заохочення й покарання.

Спеціальні завдання на зміцнення окремих сторін мотивації

Учителю необхідно передбачити систему заходів (ситуацій, завдань, вправ), спрямованих на формування окремих аспектів внутрішньої позиції учня стосовно навчання. Пропоновані школярам завдання відповідно до їх спрямованості можна згрупувати в такий спосіб:

а) зміцнення й розвиток навченості учнів (заохочення готовності до співробітництва, відкритості до педагогічних впливів, зміцнення власної позиції та прагнення до здійснення власного вибору);

б) створення ситуацій вибору для зміцнення й усвідомлення мотивів, власної суб'єктивної позиції;

в) навчання цілепокладанню в навчанні (зміцнення самооцінки й адекватного рівня домагань, здатності реально оцінювати поставлені цілі, активізувати свої можливості);

г) стійкість цілей і наполегливість у їх реалізації (подолання перешкод і бар'єрів у процесі навчальної діяльності, рішення надскладних задач, постановка та реалізація близьких і далеких цілей, поведінка в необов'язкових ситуаціях).

емоція навчання мотивація індивідуальний

Формування мотивації на окремих етапах уроку

Діяльність учнів обов'язково повинна мати психологічно повну структуру - розуміння й постановку учнями цілей і задач; виконання дій, прийомів, способів; здійснення самоконтролю та самооцінки. Відповідно виділяють такі етапи формування мотивації:

етап створення вихідної мотивації (спонукання до нової діяльності, підкреслення попередніх досягнень, викликання відносної незадоволеності чимось із попередньої діяльності, підсилення акценту на майбутній роботі, здивування, зацікавленості);

етап посилення та підкріплення виниклої мотивації (інтерес до кількох способів рішення задачі, до форм співробітництва, різних видів діяльності, підтримка завдань різного рівня складності, підключення учнів до самоконтролю);

етап завершення уроку (підкреслення позитивного особистого досвіду кожного учня, підкріплення ситуації успіху, диференційована оцінка праці, визначення труднощів і вибір шляхів їх подолання).

Група завдань, що забезпечують індивідуальний підхід до формування мотивації «відсталих дітей»

Ця робота включає такі напрями:

відновлення позитивного ставлення до навчання й окремих предметів (рішення доступних задач, створення ситуацій успіху, умов для переживань успіху, підтримка в учня впевненості); подолання «виученої безпорадності» як наслідку тривалих невдач;

орієнтація на процес, а не на результат навчальної діяльності (складання планів своєї роботи, об'єднання окремих дій у систему, посилення адекватних критичних суджень учня, орієнтація на його попередні успіхи);

зміцнення власного вміння вчитись (розширення запасу знань, усунення пробілів у знаннях, навчання виконанню дій за інструкцією й у послідовності, опора на наочність, плани, схеми, промовляння своїх дій).

Варто особливо підкреслити, що розвитку мотиваційно-пізнавальної сфери учнів сприяє вміле сполучення різних методів, засобів та організаційних форм, використаних учителем при навчанні. Педагогу необхідно вміти оптимально співвідносити між собою функції, виконані тією чи іншою групою методів («живе споглядання» при спостереженні, абстрактне мислення при використанні словесних методів, здійснення практичних дій), характер змісту досліджуваної теми, можливості учнів у засвоєнні матеріалу для того, щоб відібрати ті методи та засоби навчання, що дозволять у даних умовах формувати навчально-пізнавальну мотивацію й досягати поставлених цілей. Виходячи з потреб мотиваційного забезпечення навчального процесу, можна використовувати такий варіант класифікації методів навчання та їх дидактичних характеристик.

Інформаційні методи навчання: бесіда, лекція, розповідь, консультація, демонстрація, експертиза, доповідь, огляд, звіт, пояснення, розмова, ілюстрація, повідомлення, кінопоказ, інструктаж, аналіз різних носіїв інформації, екскурсії, інтерв'ю, зустрічі з видатним гостем.

Шляхи формування мотивації: історичний ракурс, яскраві інженерні факти, біографії вчених, привернення уваги, практична необхідність матеріалу для фахівця та його цінність для інтелектуального розвитку, здивування, привернення, цікавість, залучення асоціативної пам'яті, емоції, дискусія, уміння спілкування.

Операційні методи: робота з підручниками, опорними схемами, мнемоніками, алгоритмами, орієнтовними картками, поетапне формування знань, практичні методи, вправи, лабораторні роботи, «роби так, як я», тренінг, програмування навчання, АОС, експеримент, самостійна робота.

Шляхи формування мотивації: створення ситуації, що авансує успіх, робота на майбутні цілі, прагнення до мети, увага до змісту, заохочення, пред'явлення навчальних вимог, групова робота, самостійне досягнення результату, критика та самокритика, складання планів, аналіз випадків із практики, людська цінність знання.

Творчі методи навчання: аналіз конкретних ситуацій, бесіда за Сократом, ділова гра, «діловий кошик», форум, обговорення напівголосно, «думай і слухай», інноваційна гра, лабіринт дій, метод аперцепції-інтеракції, «мозкова атака», панельна дискусія, програма саморозвитку, студія активного випадку, евристика, метод контрольних запитань, метод проб і помилок, творчий діалог, проблематизація, метод «круглого столу», імітаційна гра, проектування тощо.

Шляхи формування мотивації: створення пізнавальних протиріч, проблемно-пошукових ситуацій, емоційний настрій, навчання, засноване на діяльності, допитливість, аналіз подій, вирішення інцидентів і конфліктів, дослідження обставин, ігровий азарт, рольова гра, використання ЕОМ, самоаналіз діяльності, рефлексія, реакція викладача й аудиторії, колективний пошук, похвала, знання про можливості, фінансування, професійна необхідність, очікування.

Методи контролю та зворотного зв'язку: семінар, колоквіум, конференція, симпозіум, залік, іспит, захист курсових робіт, випускна робота, доповідь, реферат, щоденник відпрацьованої практики, рубіжний і підсумковий контроль, анкетування, вікторина.

Шляхи формування мотивації: закріплення отриманих знань, доведення їх до рівня навичок і вмінь, ретроспективний аналіз, змагальність, положення у групі, рейтинг, хіт-парад, якість досягнутих результатів, перехід від контролю до самоконтролю, цінність контрольованих характеристик, відкритість діагностики, досягнення поставлених цілей, кількісні критерії рівня знання, досягнення в галузі інтелектуального розвитку, оцінка своєї діяльності та діяльності товаришів, винагороди, задоволення.

Далі визначимо можливості різних дидактичних засобів для формування навчально-пізнавальної мотивації учнів. Друковані навчальні матеріали дозволяють, наприклад, підвищити рівень поінформованості, розширити світогляд учнів, дають можливість постійного використання як якихось зберігачів інформації. Натуральні об'єкти дозволяють актуалізувати увагу школярів, викликають їхнє здивування, цікавість, зацікавленість. Макети та моделі задіюють асоціативну пам'ять учнів, викликають замилування твором рук людських, допитливість, інтерес, бажання виготовити що-небудь власними руками. За допомогою лабораторних пристроїв і матеріалів розвиваються практичні вміння, навички, що підсилює значущість дітей у власних очах; формуються їхні творчі здібності та значущість діяльності.

Аудиторні засоби навчання розвивають уміння слухати та чути, формують музичну культуру, інтерес до техніки, дозволяють поглибити почуття прекрасного і зробити доступними твори мистецтва, унікальні малюнки та фотографії. Аудіовізуальні засоби дозволяють формувати всебічну культуру, цілісність світосприймання, розширюють пізнавальні вміння й навички. Дидактичні засоби забезпечують розвиток пізнавальних здібностей учнів, оволодіння конкретними знаннями, самоконтролем і самокорекцією своїх дій, компонентами навчальної діяльності.

Комп'ютери дозволяють підтримувати інтерес учнів до досягнень сучасності, прагнення до оволодіння електронною технікою, за допомогою якої можливі швидкість та якість розрахунків, набір та оформлення текстів, знайомство з розвивальними іграми, програмами; здійснюється певна орієнтація у професійній сфері. Засоби масової інформації підвищують поінформованість школярів, розвивають їхню загальну культуру, знайомлять з різноманітними підходами до ряду проблем.

Ефективність використаних учителем дидактичних методів і засобів для розвитку мотиваційної сфери учнів багато в чому залежить від їх чисельності, а отже, забезпечується умілим вибором організаційних форм. Назвемо деякі шляхи формування мотивації взаємозалежності від організаційних форм (за кількістю учнів). Індивідуальна робота з конкретним учнем дозволяє розвивати в ньому самоповагу, свої можливості, волю, прагнення до самоконтролю, корекції власної поведінки, задоволення пізнавальних потреб.

Отже, підбиваємо деякі підсумки

Мотивація є особливо важливим і специфічним компонентом навчальної діяльності, через реалізацію і за допомогою якого можливе формування навчальної діяльності школярів у цілому.

Через мотивацію педагогічні цілі швидше перетворюються на психічні цілі учнів; через зміст формується певне ставлення учнів до навчального предмета й усвідомлюється його ціннісна значущість для особистісного, у тому числі інтелектуального, розвитку дитини; за допомогою функцій засобів, що спонукають, у педагогічній комунікації актуалізуються й освоюються навчальні ситуації; систематичний контроль навчальної діяльності та його результати використовуються для формування відповідальності та прийняття коригувальних рішень.