Потреби, мотиви, стимули -   це ягоди з одного поля.

               Проблема формування мотивації навчання завжди була актуальною в психолого-педагогічній літературі. Як відомо, зміст навчання, його значущість для школяра є підґрунтям мотиваційної сфери. Від зміс­ту навчання залежить спрямованість школяра, тобто мотиви навчання.

               Мотив навчання — це спрямованість учня на різ­ні сторони навчальної діяльності.

Таким чином, існує зв'язок різних типів ставлення школяра до навчання з характером його мотивації і станом навчальної діяльності.

          Виокремлюють п'ять типів ставлення до навчан­ня:

- негативне;

- байдужне або нейтральне;

- позитивне аморфне;

- позитивне пізнавальне, усвідомлене;

- позитивне відповідальне, особистісне.

          Для негативного ставлення школярів до навчання характерно таке: бідність і вузькість мотивів; пізна­вальні мотиви вичерпуються інтересом до результату; не сформовані вміння ставити цілі, долати трудно­щі; навчальна діяльність не сформована; відсутнє вміння виконувати дію за розгорнутою інструкцією дорослого; відсутня орієнтація на пошук різних спо­собів дії.

           За позитивного (аморфного) ставлення школярів до навчання в мотивації спостерігаються нестійкі пе­реживання новизни, допитливості, спонтанного інте­ресу; виникнення перших переваг одних навчальних предметів перед іншими; широкі соціальні мотиви обов'язку; розуміння і первинне осмислення цілей, визначених учителем.

          За позитивного (пізнавального) ставлення шко­лярів до навчання мотивація характеризується по­становкою нових цілей; народженням нових мо­тивів; осмисленням співвідношення своїх мотивів і цілей. Навчальна діяльність включає не тільки відтворення за зразками вчителя завдань, спосо­бів дій, але й виникнення самостійно визначених цілей, а також виконання дій з власної ініціативи. Відбувається опанування вміннями планувати й оці­нювати свою навчальну діяльність до її здійснення, перевіряти та контролювати себе на кожному етапі уроку

          За позитивного (особистісного, відповідального) ставлення школяра до навчання мотивація характе­ризується стійкістю і неповторністю мотиваційної сфери; уміннями ставити перспективні, нестандартні цілі та реалізовувати їх; умінням долати перешкоди задля досягнення мети. У навчальній діяльності, спо­стерігається пошук нестандартних способів виконання навчального завдання, гнучкість і мобільність спосо­бів дій, опанування навчальними діями та уміннями до рівня навичок і звичок культури праці, вихід з на­вчальної діяльності в самоосвітню, перехід до творчої діяльності.

               Для стимуляції навчання є кілька корисних порад:

1.  Спирайтесь на бажання дитини. Важливе не те, чого бажаємо ми самі, а те, чого хоче учень. Він не винний у своїх бажаннях. Завдання педагога — змінити напрямок його прагнень, якщо вони не збігаються з педагогічними цілями.

2. Використовуйте ідентифікацію. Примушуйте своїх учнів чогось палко забажати. Головне — «щоб бажання виникли», а ви змогли б їх використати.

3. Враховуйте інтереси й нахили. Говоріть про те, що цікавить ваших учнів, точніше, з цього починайте, Намагайтесь обернути «побічні» інтереси дитини на свою користь. У важких випадках ідіть від яскравої форми до змісту, від емоцій до логіки.

4. Використовуйте наміри. Пам'ятайте: намір виникає на основі потреби. Знаходьте можливість допомогти учням у здійсненні їх намірів.         

5. Заохочуйте бажання досягти визнання. Багато дітей вчиться не тільки заради знань, а й заради престижу. Не слід нехтувати цим бажанням.

6. Шукайте чесноти, схвалюйте успіхи, давайте дитині шанси. Пам'ятайте, що завжди краще хвалити, ніж критикувати. Авансуйте найменші позитивні зрушення. Безпрограшний стимул — «Я вірю, що ти зможеш!»

7. Зробіть діяльність привабливою. Використовуйте зовнішньо привабливі й цікаві форми роботи, оформлення результатів, кінцевої оцінки діяльності.

8. Іноді просто говоріть «Треба!». Але цьому заклику завжди надавайте особистісної спрямованості — «Це потрібно  зробити! Ти ж вольова людина!».

9. Використовуйте ситуацію. Різні життєві ситуації, що виникли випадково, потрібно помітити й  миттєво використати як стимул.

          Основною формою організації навчальної діяль­ності є урок. Для проведення уроку існують такі рекомендації, впровадження яких сприятиме створен­ню мотиваційних моментів.

1. Використовувати різноманітні форми й методи організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається.

2. Створювати атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній роботі, так і в роботі всього клас­ного колективу.

3. Стимулювати учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без побоюван­ня помилитися, одержати неправильну відповідь.

4. Заохочувати прагнення учнів до самостійної робо­ти, аналізувати під час уроку різні способи вико­нання завдань, запропоновані дітьми, відзначати та підтримувати всі ііроя"ви діяльності, що сприяють досягненню учнями мети.

5. Створювати педагогічну ситуацію спілкування, що дозволяє кожному учневі, незалежно від ступеня його готовності до уроку, виявляти ініціативу, само­стійність і винахідливість у способах роботи.

6. Обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізналися» (що опанували), але й те, що сподобалось (не сподобалось) та чому; що хотілося б виконати ще раз, а що зробити по-іншому.

7. Під час опитування на уроці (виставлення оцінок) аналізувати не лише правильність (неправильність) відповіді, але і її самостійність, оригінальність, ба­жання учня шукати та знаходити різноманітні спо­соби виконання завдань.

8. Оголошуючи домашнє завдання, слід повідомляти не лише його зміст та обсяг, але й давати докладні рекомендації щодо раціональної організації на­вчальної роботи, яка-забезпечить виконання до­машнього завдання.

З огляду на вищевикладене можна відзначити, що учень на уроці повинен бути настроєний на ефек­тивний процес пізнання, мати в ньому особисту за­цікавленість, розуміти, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення цих мотивів навчання, без мотивації навчальної діяльності пізнання не може принести позитивний результат. Для досягнення необхідного результату можна використовувати різноманітні при­йоми розвитку пізнавальних мотивів.

1. Мотивація навчальної діяльності шляхом бесіди.

У вступному слові вчитель окреслює коло питань, що розглядатимуться на уроці. При цьому залучаються знання і суб'єктивний досвід учнів, наводяться цікаві приклади й парадоксальні ситуації, демонструється зв'язок матеріалу що вивчається, з раніше вивченим. Учитель указує на практичне значення теми, яка розглядається.

2. Мотивація навчальної діяльності шляхом створення проблемної ситуації.

Постановка питання, демонстрація експерименту або надання до уваги учнів логічної суперечності, для розв'язання та пояснення яких у дітей не вистачає знань.

Способи створення проблемних ситуацій:

     1. Зіткнення учнів із суперечностями між новими фактами та явищами й наявними знаннями за необхідності теоретичного пояснення і пошуку шляхів їх застосування.

     2. Зіткнення учнів з необхідністю вибору потрібної інформації (ситуація з надлишком інформації).

     3. Використання суперечностей між наявними в учнів знаннями та практичними завданнями, що виникають під час виконання цих завдань.

     4. Спонукання до порівняння, зіставлення та протистав­лення фактів, явищ, правил і дій та їх узагальнення.

     5. Зіткнення учнів із суперечностями між існуючими технічними рішеннями та новими вимогами, які висуває практика.

     6. Спонукання учнів до виявлення внутрішніх і між-предметних зв'язків і зв'язків між явищами.

 3. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання технології «Мозкова атака».

Цей метод полягає у колективній творчій роботі з розв'язання певної складної проблеми. Всіх учнів об'єднує спільна робота над пошуком істини. Розмірковуючи над певною проблемою, доповнюючи один одного, підхоплюють і розвивають одні ідеї, відкидаючи інші.       .

Орієнтовна послідовність дій.

1. Формулювання проблеми. Постановка завдань, визначення терміну обмірковування пропозицій.

2. Висловлювання суджень, ідей. Реєстрація ідей на дошці.

3. Обґрунтування ідей їхніми авторами. Загальна дис­кусія навколо представлених ідей: правильність, доцільність, оригінальність. Вибір найкращої ідеї.

Обґрунтування остаточного вибору. Підбиття під­сумків роботи.

4. Мотивація навчальної діяльності шляхом опрацювання тексту періодичних видань

Для активізації роботи й зацікавленості учнів на початку уроку вчитель роздає газети, журнали або сторінки цих видань, де розміщено інформацію, що стосується теми уроку. Учитель просить учнів звер­нути увагу на конкретну інформацію, наголошуючи на її важливості для кожного учня та можливості її повсякденного використання.

5. Мотивація навчальної діяльності за технологією «Незакінчене речення»

Учням роздають сторінки учнівської роботи «Мої думки» та пояснюють, що кожен має самостійно закін­чити запропоновані речення. Запропоновані речення стосуються теми уроку, і учні мають достатньо знань та особистого досвіду для висловлення власних думок. Після завершення роботи висловлювання зачитуються і деяким учням пропонується прочитати свої відповіді. В будь-який момент уроку учні повинні бути готові обговорити відповідь товариша або попросити його аргументувати свій варіант закінчення речення.

6. Мотивація навчальної діяльності шляхом виготовлення саморобних наочних посібників

На початку вивчення теми учні одержують пере­лік наочних посібників, які вони можуть виготовити. Виготовлені саморобні прилади, моделі, малюнки, що пояснюють те чи інше природне явище, карти старо­давніх поселень, описаних у підручнику, тощо учні демонструють на уроці, пояснюючи ідею створення й особливості «запропонованих ними посібників. Осо­бливо цінними є пристосування, які учні вигадали самі та які правильно відбивають зміст матеріалу, що вивча­ється. В кабінеті створюється постійно діюча виставка саморобних наочних посібників, що дає можливість усім учням ознайомитися з творчими досягненнями однокласників. Використання саморобних наочних посібників на уроках сприяє підвищенню інтересу до навчання, розвиває дослідницькі навички, підвищує продуктивність педагогічної роботи, наповнює урок елементами зацікавленості, викликає в учнів відчуття причетності до подій на уроці.

        Крім того, учнів можна залучати до виготовлення таблиць і схем, що пояснюють матеріал теми. Ця фор­ма роботи дозволяє не лише наповнити кабінет роз­давальним матеріалом, але й формує в учнів уміння виокремлювати головне, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки та, що особливо важливо, сприяє активізації розумової діяльності.

7. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання творчих завдань

Учням пропонується питання на зразок: «Що ста­неться, якщо...?». У цих питаннях розглядаються парадоксальні ситуації. Учні можуть самостійно добирати такі питання, ставити їх однокласникам, обговорювати, захищати свою позицію, викорис­товуючи знання з предмета.

Складання кросвордів, сканвордів, загадок. Мож­ливі варіанти роботи з кросвордом:

1.Розгадати кросворд, заповнивши порожні клітинки.

 2. Сформулювати запитання до слів, що даються учням у заповненому кросворді.

Заповнити кросворд, у якому виділено певні ква­дратики. З літер, що потрапили в них, скласти ключове слово та пояснити його зміст.

4. Скласти кросворд, використавши поняття з теми, яку запропонував учитель.

     Художні завдання. Наприклад, «Яким я уявляю собі...». Тут можна запропонувати і природне яви­ще, і якого-небудь наукового діяча, і подію.

Написання фантастичних оповідань, есе, віршів з використанням знань з предмета.

8. Мотивація навчальної діяльності шляхом використання під час уроку художньої та науково-популярної літератури

Використання уривків із творів можливе з різними цілями: для ілюстрації матеріалу постановки питання, закріплення вивченого. Використання художньої та науково-популярної літератури в процесі вивчення  шкільних предметів сприяє активізації пізнавальної активності та закріпленню цілісного уявлення про навколишній світ.

9. Мотивація навчальної діяльності шляхом створення ситуації успіху

Практика свідчить про те, що дуже складно пра­цювати з невстигаючими учнями, тому що останні не можуть засвоїти нового матеріалу. Пропонується такий прийом, як дозування викладу навчального матеріалу, тобто подання його окремими невеликими смислови­ми дозами з обов'язковим закріпленням. На початку вивчення теми використовуються репродуктивні ме­тоди навчання, щоб учні переконалися у можливості відтворити матеріал, а потім уже використовуються творчі методи. Учні виконують завдання, використо­вуючи підказку, діючи за алгоритмом тощо. При цьому виникає проблема: як, наприклад, оцінити елементарні (на думку вчителя) дії учня — відтворення не­великої дози матеріалу, розв'язання нескладної задачі, виконання легкої самостійної роботи. Враховуючи те, що для деяких учнів таке навчання було макси­мально можливим, досягнення навчальної діяльності слід оцінювати не лише середнім, але іноді й вищим балом. Такий прийом виправдовує себе, оскільки учні починають вірити у власні сили і згодом все краще оволодівають матеріалом предмета.

Складності в розумінні матеріалу, що вивчається, можуть бути спричинені значною кількістю в розпо­віді вчителя незнайомих слів, тобто «щільністю» не­зрозумілої наукової термінології. Щоб уникнути цього, слід чітко визначити мінімум наукових термінів, які повинен опанувати учень; доцільно показати (там, де це можливо) відмінність "їх від повсякденних понять, навести аналогічні терміни, пояснити їх походження; ці терміни необхідно використовувати багаторазово для їх ґрунтовного закріплення в пам'яті. Можна використати прийом складання тезауруса наукової термінології.

Чим більш чітко та яскраво виконано поділ ма­теріалу на частини, чим більш рельєфно показано логічні зв'язки між ними, підкреслено складові, що містять нові знання, тим більш зрозумілим є його зміст. Цьому сприяють наголошення на ключових словах у тексті, наявність плану викладу, питання до нього. Якщо матеріал конкретизується рисунками, словесними прикладами, близькими до особистого досвіду учнів, то він стає доступним для розуміння і викликає інтерес до предмета.

10. Мотивація навчальної діяльності на основі діяльнісного підходу до навчання

1. Навчальна діяльність під керівництвом учителя. Можливі варіанти завдань для учнів:

Що саме буде результатом вашої роботи на уроці?

Якими способами можна досягти результативності вашої роботи на уроці?

Чи існують інші способи виконання роботи?

 Визначте завдання своєї навчальної діяльності, оберіть способи дій, що відповідають виконанню завдань.

 Самостійно та послідовно виконайте всі етапи конкретної роботи та подайте результати у вигляді графіка, схеми тощо.

Сплануйте свою навчальну діяльність, визначивши віддалену та найближчу мету.

Визначте проміжок часу, необхідний для виконання всіх етапів роботи, та етап, що, на вашу думку, буде найбільш складним.

2. Самостійна навчальна діяльність
Здійснюється в тому випадку, коли окремі етапи роботи або робота загалом виконується учнем без допомоги вчителя. Можливе використання алгоритму дій на уроці або переважної частини уроків з певної теми. Учитель виступає в ролі консультанта.

3. Самоосвітня діяльність учня

Учень керує своєю пізнавальною діяльністю самостійно, виконуючи її відповідно до своїх знань, цілей і мотивів.

Прийоми самостійної роботи учня:

Прийом смислового опрацювання тексту, що пе­редбачає збільшення обсягів матеріалу, який ви­вчається, виокремлення в ньому ідей, принципів, законів, осмислення узагальнених способів розв'я­зання задач.

Прийом культури читання та культури слухання; прийоми стислого та найбільш раціонального конспектування (план, тези, конспект, анота­ція, реферат, рецензія, загальні прийоми роботи з книгою).

Загальні прийоми запам'ятовування (структурування навчального матеріалу, використання прийому мнемотехніки: образної та слухової пам'яті).

Прийоми фокусування уваги, що базується на ви­користанні різноманітних видів контролю, поетап­ної перевірки своєї роботи тощо.

Загальні прийоми пошуку додаткової інформації (робота з бібліографіями, довідниками, каталога­ми, словниками, енциклопедіями).

Прийоми підготовки до державної атестації, те­матичного оцінювання, семінару, лабораторних і практичних робіт.

Прийоми раціонального використання часу.

11. Мотивація навчальної діяльності з допомогою екстраполяції

Прийоми екстраполяції базуються на функції моз­ку прогнозувати. Вміння переносити наявні знання, вміння, способи діяльності в іншу ситуацію –  яскрава ознака творчого мислення. До прийомів екстраполяції належать:

- перенесення об'єкта в уявне майбутнє, довільне перенесення параметрів, використання прийому парадоксів;

- перенесення себе в уявне майбутнє та прогнозу­вання розвитку подій з огляду на це майбутнє;

- проведення конкурсу пропонованих теорій;

- розгляд об'єкта з різних боків;

-  цілісне бачення проблеми.

Такий прийом доцільний, наприклад, під час розгляду проблем, пов'язаних з екологією.

12. Мотивація навчальної діяльності в процесі пізнавальних ігор та ігрових ситуацій

До основних понять, що характеризують дидактич­ні ігри, належать: об'єкт, який моделюється; модельо­ваний процес; сценарій, у якому описуються правила гри, об'єкти та предмети; способи гри; регламент; учасники ігрового процесу.

Наведемо деякі приклади ігрових ситуацій, засто­сування яких не потребує значного часу ні на підготов­ку, ні на проведення. Однак вони сприяють значному пожвавленню дій учнів на уроці.

Барон Мюнхгаузен. Мета — спростувати вигадки барона Мюнхгаузена, які заздалегідь підготував учитель, або запропонувати дітям як домашнє за­вдання вигадати явно неправдиві твердження, які зачитуються та спростовуються на уроці на етапі перевірки домашнього завдання.

Крокодил. Доцільно використовувати на уроках повторення й узагальнення навчальної інформації. Клас поділяється на кілька команд. Капітану кож­ної команди вчитель пошепки повідомляє зміст завдання. З допомогою міміки та жестів зміст за­вдання повідомляються всьому класу так, щоб не втратити предметної суті пропонованого для впізнавання об'єкта.

Пінг-понг. Використовується для перевірки домаш­нього завдання. До дошки викликаються два учні. Вони по черзі ставлять один одному підготовлені вдома запитання з теми домашнього завдання. Клас оцінює якість запитань і відповідей. Врахо­вується оригінальність, винахідливість, гумор, ґрунтовність відповідей.

Коментатор. Проводиться після вивчення теми. Учням пропонується відтворити зміст раніше переглянутого сюжету кінострічки, відеосюжету; пояснити зміст картинки або схеми; прокомен­тувати дії вчителя під час демонстрації досліду. Вчитель може зупинити коментар одного учня та запропонувати іншому продовжити. Прийом сприяє розвитку уваги та пам'яті.

Ланцюжок. Ланцюжки можуть бути різними: лан­цюжок думок, ланцюжок відповідей на запитан­ня, ланцюжок формул, ланцюжок задач, дібраних так, що відповідь попередньої задачі є умовою наступної.

Прийом можна використати під час фронтального опитування, з'ясування рівня засвоєння нового матеріалу, розв'язування задач, виконання екс­периментальних завдань. Пропонована ігрова си­туація сприяє формуванню уваги.

Перевертні. Завдання полягає у складанні слів-понять зі складів, написаних на картках, поясненні їх змісту й основних характеристик.
Наприклад:  ти-ка-фо-не —- фонетика;  ка-мен-зур — мензурка.

Учням роздаються завдання-картки з написаними реченнями, слова в яких переплутані. Завдання поля­гає в тому, щоб правильно побудувати речення та по­яснити, про яке явище чи поняття в ньому йдеться.

Прийом можна використовувати під час узагаль­нення матеріалу, що вивчається.

13. Мотивація навчальної діяльності з допомогою прийомів роботи з текстом

1. Знайди помилку

Учням пропонується для ознайомлення неве­ликий текст, що безпосередньо стосується ма­теріалу, який вивчається. Потім учитель збирає тексти та пропонує учням прочитати з екрану той самий текст, але в який внесено певні зміни (бажано помилкові). Учні повинні порівняти текст з раніше прочитаним і виявити помилки та неточності.

2. Учитель читає заздалегідь підготовлене опо­відання, в якому описується певна подія, але припускається помилок в описі понять, явищ тощо. Учням пропонується, слухаючи, фіксува­ти помічені помилки в зошитах.

3. Учитель, пояснюючи матеріал, свідомо припу­скається помилок. У цьому випадку перевіря­ється увага дітей та їх знання.

      Оцінювання діяльності учнів можна здійснити, перевіривши зошити, або в процесі обговорення.

 Таким чином, мотиви – головні сили, що рухають дидактичний прогрес.

Вони посідають перше місце серед факторів, що визначають його продуктивність. Вивчення і правильне використання вже діючих мотивів, формування необхідних, що спрямовують розвиток особистості та її рух, - серцевина педагогічної праці.

Джерело: http://ukrmova.ucoz.ua/